Вирощування соняшника за класичною технологією

Автор – Федір Бобрун, агроном компанії Агро Піонер

На нашому сайті ми вже детально розглядали дві сучасні системи вирощування соняшнику – під Гранстар (СУМО / ExpressSun) та за технологією Clearfield / Clearfield Plus (Євролайтинг). Нагадаємо, що обидві використовують стійкі гібриди та післясходові гербіциди і дають аграрію гнучкість у прийнятті рішень, тому можна працювати по фактичній забур’яненості й ефективно контролювати дводольні бур’яни, а в разі Clearfield – ще й вовчок.

Попри це, в багатьох господарствах України досі широко застосовується саме класична (традиційна) технологія вирощування соняшнику. Вона не передбачає використання гербіцидостійких гібридів і спеціалізованих післясходових схем контролю дводольних бур’янів, зате дозволяє оптимізувати витрати на насіння й опирається на добре знайомі аграріям підходи: правильний попередник, якісну підготовку ґрунту, ґрунтові гербіциди та грамотно вибудувану сівозміну.

У цій статті ми розберемо: 

1. Коли класична схема дійсно виправдана.
2. Які вимоги вона висуває до поля та попередників.
3. Вибір системи обробітку.
4. Як побудувати систему живлення й захисту.
5. Яку густоту та строки посіву обрати для різних зон.

Матеріал буде корисний тому, хто вже працює за класичною технологією і хоче підвищити її ефективність, а також тим, хто порівнює її з системами Гранстар і Clearfield з точки зору врожайності та економіки на гектар.

Вимоги до поля та попередників

Класична технологія вирощування соняшнику добре працює лише там, де поле вже підготовлене під культуру. Оскільки в системі немає післясходового контролю дводольних бур’янів спеціалізованими гербіцидами, основна боротьба за чистоту проводиться ще до посіву, і саме тому початкові умови визначають половину майбутнього результату. Тому, почнемо з попередників.

Попередники: що можна, а що небажано

Соняшник найкраще висівати після культур, які:

• не залишають важковикорінюваних бур’янів;
• не виснажують ґрунт на глибоких горизонтах;
• не мають спільних хвороб.

До оптимальних попередників належать:

• озима пшениця;
• ячмінь;
• кукурудза;
• горох та інші бобові (за відсутності забур’янення).

Ці культури залишають добре структурований орний шар і дозволяють якісно підготувати поле під ґрунтові гербіциди.

Також допустимі попередники:

• соя (але варто бути обережним, тому що вона, як і соняшник, вразлива до склеротиніозу (білої гнилі). Якщо сої в сівозміні багато, це може призвести до накопичення інфекції в ґрунті);
• просо;
• сорго (за контролю злакових бур’янів).

Небажані попередники:

• ріпак;
• цукрові буряки;
• соняшник по соняшнику.

У випадку ріпаку, проблема – падалиця і рештки хрестоцвітих, які створюють потужну конкуренцію на старті, цукрові буряки сильно виснажують ґрунт на глибину. Соняшник по соняшнику – класичний сценарій накопичення хвороб (фомопсис, вугільна гниль), шкідників, а також ризик розвитку вовчка.

Рівень засміченості та спектр бур’янів

Як було сказано раніше, класична технологія особливо чутлива до дводольних бур’янів, оскільки після сходів можливості «підчищення» посівів сильно обмежені. Найбільш проблемними видами є: амброзія, лобода, щириця, редька дика, підмаренник, гірчиця польова.

Особливу увагу слід приділити полям, де присутні багаторічні дводольні бур’яни, такі як осот (рожевий та жовтий) або берізка польова, тому що ґрунтові гербіциди практично не беруть ці види. Проти потужної кореневої системи багаторічників ґрунтові екрани безсилі, а страхових (післясходових) гербіцидів проти дводольних у «класиці» не існує. Якщо поле має історію сильного забур’янення саме багаторічниками, вибір класичної технології стає критичним ризиком, і в таких випадках господарства зазвичай переходять на системи Express або Clearfield.

Берізка польова та осот рожевий

Злакові бур’яни (мишій, просо, падалиця зернових) у класичній схемі контролюються простіше завдяки використанню грамініцидів після сходів – це один із небагатьох плюсів системи.

Вологозабезпечення та структура ґрунту

Оскільки класична технологія не дозволяє «виграти час» післясходовим гербіцидом, велике значення має волога на старті. Вона допомагає отримати:

• рівномірні сходи;
• швидке закриття міжряддя;
• ранній розвиток кореневої системи.

На чорноземах та легких суглинках класична схема працює найстабільніше. На важких глинах або переущільнених полях є ризик повільних сходів, розривів у густоті стояння рослин, а також невчасного формування кошика.

Вовчок: ключовий фактор при виборі технології

На відміну від систем Clearfield або Clearfield Plus, класична схема не передбачає гербіцидного контролю вовчка соняшникового під час вегетації. Це означає, що захист посівів тримається виключно на генетиці гібрида.

Тому при виборі класичної технології критичними стають:

• регіон вирощування;
• історія поля та расовий склад вовчка;
• генетична стійкість насіння (раси A–G+).

Якщо ви вирішили обрати «класику» в зоні активного поширення паразита (наприклад, південний та частина центрального Степу: Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, частина Дніпропетровської області), то мусите використовувати лише гібриди з максимальною стійкістю до останніх відомих рас. Також при виборі технології важливо розуміти що, якщо генетичного захисту забракне, «хімією» врятувати врожай у класичній системі буде вже неможливо. Без стійкого гібрида класичний соняшник у таких зонах майже завжди програє по врожайності.

Вовчок в соняшнику

Коли класична схема дійсно виправдана?

Підсумовуючи вище описані фактори, можна зробити висновок, що класична технологія вирощування соняшнику – це інструмент для «чистих» господарств з високою культурою землеробства. Вона залишається максимально вигідною та доцільною лише тоді, коли ваше поле відповідає трьом ключовим умовам:

1. Відсутність вовчка або його мінімальний тиск. Ви повинні бути впевнені у генетичній стійкості обраного гібрида (раси A–G+) і розуміти, що расовий склад паразита у вашому регіоні не є агресивним.
2. Контрольована дводольна забур’яненість. На полі немає злісних багаторічників (осоту, берізки), які неможливо прибрати без потужних страхових гербіцидів.
3. Можливість якісно працювати з ґрунтовими гербіцидами. Мати обладнання для точного внесення, а кліматичні умови (наявність вологи в ґрунті або прогнозовані опади після посіву) дозволяють гербіцидному екрану спрацювати на 100%.

Якщо хоча б одна з цих умов не виконується – ризик втратити врожай через забур'яненість або паразитів значно перевищує економію на насінні. У такому разі краще розглянути перехід на системи Express або Clearfield.

Якщо ваше поле відповідає всім вищезгаданим вимогам і ви зупинили свій вибір на класичній технології, наступний крок – створення ідеальних умов для роботи генетики та захисту.

Вибір системи основного обробітку

У класичній технології підготовка до весни насправді починається не з першої культивації, а ще з серпня–вересня, одразу після збирання попередника. Оскільки в подальшому ми обмежені у виборі страхових гербіцидів по вегетації, саме осінній обробіток задає тон усьому сезону. На цьому етапі наше завдання полягає не лише в тому, щоб накопичити й зберегти вологу, а й максимально «розвантажити» верхній шар ґрунту від насіння бур’янів та інфекційного фону.

На практиці для соняшнику за класичною технологією найчастіше використовують два підходи до основного обробітку: класичну оранку та глибоке розпушування (чизелювання). Обидві системи мають право на існування, але працюють по-різному і по-різному впливають на майбутню забур’яненість і розвиток кореневої системи.

Класична оранка

Оранка на глибину 25–27 см залишається найнадійнішим рішенням для полів із високим інфекційним фоном та великою кількістю насіння бур’янів у верхньому шарі. При обертанні пласта насіння бур’янів, пожнивні рештки та частина патогенів захоронюються на глибину, з якої переважна більшість з них уже не здатна прорости й конкурувати з культурою навесні.

У результаті навесні ми працюємо з відносно чистим верхнім шаром ґрунту. Це зменшує навантаження на ґрунтовий гербіцид, спрощує передпосівну підготовку і дає можливість соняшнику стартувати в умовах меншої конкуренції з боку дводольних бур’янів. Для господарств, де історично є проблема з амброзією, лободою, щирицею чи падалицею ріпаку, класична оранка часто залишається базовим інструментом.

Глибоке розпушування (чизелювання)

Там, де кожен міліметр вологи має значення, все частіше переходять на чизельний обробіток. На відміну від оранки, чизель (глибокорозпушувач) не перевертає пласт, а розпушує ґрунт на глибину 25–30 см і руйнує так звану «плужну підошву». Для соняшнику зі стрижневим коренем це критично: коренева система отримує можливість вільно розвиватися вглиб, краще використовувати запаси вологи та поживних речовин, а не упиратися в ущільнений шар.

Як наслідок, покращується аерація, підвищується здатність ґрунту поглинати та утримувати воду, зменшується ризик застою вологи у верхньому шарі. 

Проте є й важливий нюанс: насіння бур’янів при чизелюванні залишається ближче до поверхні. Тобто ми не ховаємо його, як при оранці, а лише перемішуємо в орному шарі. Це означає, що вимоги до якості передпосівної культивації та до роботи ґрунтового гербіциду зростають. Там, де поле історично забур’янене дводольними, чизель без продуманої гербіцидної схеми може виявитися недостатнім.

Чизелювання ґрунту

Незалежно від того, чи обираєте ви класичну оранку, чи чизелювання, поле має бути вирівняне ще з осені. Великі грудки та глибокі колії, залишені до весни, доведеться ламати вже перед посівом. Це завжди означає додаткові проходи техніки, пересушення верхнього шару ґрунту та втрату вологи, яка могла б знадобитися соняшнику в період наливу насіння. 

Практика показує, що кожна вирівнювальна культивація навесні – це мінус до вологості та потенціалу урожайності. Тому набагато дешевше й ефективніше зробити поле рівним восени, ніж боротися з наслідками навесні, коли кожен день і кожен міліметр вологи вже на вагу золота.

А як же Strip-till та No-till у класичній технології

Останніми роками помітна тенденція відмови від плуга на користь енергоощадних технологій. Все більше господарств переходять на Strip-till або навіть No-till, намагаючись зберегти вологу, зменшити витрати на пальне та покращити структуру ґрунту. Однак у випадку з класичним соняшником слід одразу сказати: такі технології можна застосовувати, але вони вимагають більш уважного підходу.

Strip-till – розумний компроміс

Смуговий обробіток непогано поєднується з класичною технологією. У цьому випадку під майбутній рядок ми формуємо вузьку смугу шириною 20–30 см, в яку зазвичай ще й вносимо стартове живлення на глибину 15–20 см. Міжряддя залишаються недоторканими, зберігаючи мульчу та вологу.

Соняшнику це дає одразу кілька переваг:

• корінь отримує можливість росту в глибину;
• залишається доступ до вологи;
• зменшується випаровування;
• знижується ризик ерозії ґрунту.

Однак є важливий нюанс: Strip-till вимагає високої точності. Без RTK-автопілота посіяти точно в смугу майже неможливо. Якщо рядок з’їде навіть на 5–8 см, соняшник опиниться у холодній, не розпушеній зоні з мінімумом фосфору, що моментально відобразиться на енергії старту.

Крім того, оскільки міжряддя залишаються вкритими пожнивними рештками, навантаження на ґрунтовий гербіцид зростає. Солома частково перехоплює препарат, екранує поверхню та затримує його дощами. У результаті гербіцидний екран може формуватися нерівномірно, а на полі з’являються так звані «вікна», де сходять амброзія або лобода.

No-till – головний виклик для традиційної технології

Вирощувати соняшник за класичною технологією в системі No-till – це найскладніший з можливих сценаріїв. Без механічного знищення бур’янів та без страхових гербіцидів (як у Clearfield або Express) контроль посівів стає практично неможливим.

У системі No-till є два критичні фактори:

1. Багаторічні дводольні бур’яни разом з падалицею ріпаку та зернових, які почуваються на таких полях як вдома. 

Класична технологія не дає можливості підчистити поле по вегетації, тому бур’яни виграють по волозі, світлу й азоту ще до закриття міжряддя культурою. Часто в таких умовах втрати врожайності складають 30–50%, навіть якщо густота стояння та живлення були підібрані правильно.

2. Рівномірність гербіцидного екрану, яка є ключовим елементом успіху в традиційній технології вирощування. 

В умовах No-till на поверхні ґрунту завжди є шар мульчі. Ґрунтові препарати осідають на соломі та рослинних рештках, і далеко не завжди перший дощ здатен змити їх у необхідній концентрації на ґрунт.

Результат добре відомий аграріям: «розриви» в полі, через які вилазять перші хвилі бур’янів, тоді як соняшник ще навіть не закрив міжряддя.

Тому, теоретично, класичний соняшник можна виростити при Strip-till, але це потребує:

• високої точності сівби; 
• наявності вологи;
• правильного ґрунтового гербіциду у достатній нормі.

Що ж до No-till, то ця система майже несумісна з класичною технологією захисту. Якщо господарство планує працювати без обробітку ґрунту, краще одразу переходити на гібриди під Express або Clearfield, де є страховий контроль дводольних бур’янів, а в разі IMI – й вовчка.

Підготовка ґрунту та передпосівні операції

У класичній технології вирощування соняшнику якість передпосівної підготовки без перебільшення визначає результат. Аграрій має створити умови, за яких соняшник стартує швидше, а конкуренти або взагалі не з’являються, або з’являються пізніше і не встигають забрати вологу й азот у критичний період.

Основні завдання передпосівного обробітку:

1. Зберегти запас вологи в орному шарі.
2. Знищити або спровокувати сходи ранніх бур’янів («фальшивий посів»);
3. Вирівняти посівне ложе;
4. Створити умови для роботи ґрунтового гербіциду;
5. Мінімізувати ризик ущільнення ґрунту.

Розглянемо їх детальніше.

1. Збереження вологи – закриття та вирівнювання

Перша весняна операція – ранньовесняне боронування. Воно має бути проведене в максимально стислі терміни, як тільки техніка може вийти в поле. Боронування закриває ґрунтові капіляри, через які випаровується вода. Створюючи зверху пухкий захисний шар, ми "замикаємо" вологу на глибині посіву, що критично важливо для активації ґрунтових гербіцидів та дружніх сходів. В іншому випадку пересушений верхній шар (3–5 см) не дозволить ґрунтовому гербіциду зв’язатися з частками ґрунту та створити захисний екран.

2. Провокація росту та знищення бур’янів («фальшивий посів»)

Оскільки ми не зможемо підчистити дводольні бур’яни по вегетації, основний удар потрібно нанести до появи сходів культури. Тому створюємо сприятливі умови для проростання бур’янів шляхом ранньої культивації. Через 10–14 днів, під час фінальної передпосівної культивації, механічно знищуємо першу, найпотужнішу хвилю бур’янів. Це значно полегшує роботу ґрунтовому гербіциду, якому залишається контролювати лише наступні, слабші хвилі. 

Застосовуючи метод механічного знищення, важливо враховувати глибину фінальної культивації – вона чітко повинна відповідати глибині майбутнього посіву (4–6 см). Якщо лапи культиватора підуть глибше, то винесуть на поверхню нову порцію насіння бур’янів з нижніх шарів ґрунту, які ще не встигли прорости. У такому разі ефект від "фальшивого посіву" нівелюється, і ви отримаєте нову хвилю забур’яненості одночасно зі сходами соняшнику.

3. Вирівнювання посівного ложа

Для класичного соняшнику критично важливо, щоб усі рослини зійшли одночасно. Якщо поле нерівне, частина насіння ляже в сухий шар, а частина – занадто глибоко. В результаті нерівномірні сходи призводять до того, що слабші рослини затінюються бур’янами або сильнішими сусідами, що в підсумку з’їдає до 15–20% врожайності. Тому пам’ятаємо, рівна поверхня – це не лише дружні сходи, а й запорука рівномірного розподілу гербіцидного екрану.

4. Створення умов для роботи ґрунтового гербіциду

Для ґрунтового гербіциду поверхня поля має бути рівною – без великих грудок. Чому це важливо? Велика грудка ґрунту (понад 3 см) працює як парасолька. Препарат осідає на її поверхні, а під нею залишається чиста земля. Після першого ж дощу грудка розмивається, і з цієї незахищеної зони моментально вилазять амброзія чи лобода.

Тому завдання передпосівного обробітку – забезпечити дрібногрудкувату структуру ґрунту (фракція до 2–3 см). Тільки на такій поверхні гербіцид може утворити стійкий та безперервний захисний екран, який стримуватиме бур’яни в міжряддях до моменту, поки соняшник не перекриє їх своїм листям, утворюючи природну тінь.

5. Мінімізація ризику ущільнення ґрунту

Соняшник має потужний стрижневий корінь, який у пошуках вологи може йти на глибину до 2 метрів. Зайві проходи важкої техніки по вологому ґрунту навесні створюють «плужну підошву» або локальні ущільнення.

Якщо корінь зустрічає перешкоду на старті, він починає викривлятися або розвиватися горизонтально. Через це, рослина стає вразливою до засухи, навіть якщо в нижніх шарах ґрунту є достатньо вологи.

Тому в класичній технології вкрай важливо мінімізувати кількість проходів техніки та не виходити в поле, поки ґрунт занадто вологий і легко пресується під колесами. Використання широкозахватних або комбінованих агрегатів дозволяє підготувати поле за один прохід, зберігаючи ґрунт пухким. Тільки розвинена та глибока коренева система дозволить соняшнику повністю реалізувати свій генетичний потенціал і забезпечити вдалий врожай навіть у посушливих умовах серпня.

Система захисту: фундамент чистого поля

Оскільки ми вже підготували дрібногрудкуватий та вологий ґрунт, важливо правильно обрати діючі речовини залежно від спектра забур'яненості вашого поля.

Для ефективного захисту агрономи зазвичай комбінують декілька діючих речовин, щоб закрити спектр і злакових, і дводольних бур’янів.

Щоб було простіше зорієнтуватися, нижче ми зібрали в одну таблицю основні ґрунтові гербіциди для соняшника – з вказанням діючих речовин, спектра дії та ключових особливостей застосування.

 

Для отримання максимального результату рекомендується використовувати готові комбіновані препарати або готувати бакові суміші:

• S-метолахлор + Тербутилазин (наприклад, Толазин, Примекстра TZ Gold) – найпопулярніша схема, що закриває до 90% видів бур’янів.
• Пропізохлор + Тербутилазин (Оскар Пауер) – ефективна та доступна комбінація з м’якою дією на проростки соняшнику.

Вибір конкретної комбінації має базуватися на аналізі забур’яненості минулих років. Потрібно пам’ятати, що у класичній технології не варто економити на гектарній нормі ґрунтового гербіциду. Працюючи по нижній межі дозування, ви ризикуєте отримати «пробої» в захисті, які пізніше неможливо буде виправити страховими препаратами. Правильно підібрана суміш повинна тримати поле чистим протягом 6–8 тижнів, надаючи соняшнику можливість спокійно пройти найвразливіші фази розвитку.

Також, щоб ваш гербіцидний захист не перетворився на гроші, викинуті на вітер, варто дотримуватися трьох простих правил:

1. Норми витрати робочого розчину не менше 250–350 л/га. Гербіцид має змочити кожну грудочку ґрунту.
2. Час внесення – відразу після посіву. В ідеалі, в той самий день, щоб закрити вологу та випередити сходи бур’янів.
3. Відсутність сильного вітру, який під час внесення може зносити препарат, створюючи «вікна», де бур’яни обов'язково проростуть.

Також варто пам’ятати про ризик промивання гербіциду. Якщо після внесення випадає злива (понад 20-30 мм), гербіцид може “промитися” в нижні шари ґрунту, тобто попасти безпосередньо на проростаюче насіння соняшника. Це може призвести до фітотоксичності: затримки росту або пожовтіння першої пари листків. Найменш ризикованими в таких умовах є препарати на основі пропізохлору та тербутилазину.

Після того як ми заклали фундамент чистого поля ґрунтовими гербіцидами, наступний критичний крок – посів. Саме тут вирішується, хто першим скористається створеними умовами: культура чи бур’яни.

Посів: терміни, густота та глибина

У системах Express або Clearfield аграрій може дозволити собі ранні терміни посіву, розраховуючи на післясходову чистку поля. У класичній технології такий сценарій не працює. Тому, посів у цій системі – це точкова операція, де важливо гарантувати швидкі та рівномірні сходи: соняшник повинен випередити бур’яни й максимально швидко закрити міжряддя.

Оптимальна температура та терміни

Найтиповіша помилка в «класиці» – надто ранній посів у холодний ґрунт. У таких умовах насіння соняшнику може лежати 15–20 днів, тоді як холодостійкі бур’яни (дика редька, гірчиця) проростають уже на 5–7 день і отримують конкурентну перевагу. Тому, оптимально – ґрунт на глибині загортання має прогрітися до +10…+12°C. 

Що це дає? Соняшник стартує швидко, рівномірно і не відстає в розвитку на самому початку, коли конкуренція за вологу й світло визначає подальший урожай.

Орієнтовні строки посіву за зонами:

• Південь: 10–20 квітня
• Лісостеп (Центр): 20–30 квітня
• Північ та Захід: 25 квітня – 5 травня

Але ще раз – календар тут другорядний. У теплу весну південь може почати й раніше, а в холодну посунутись на тиждень вперед.

Глибина посіву: баланс між вологою та киснем

Питання глибини – це завжди пошук балансу. Якщо посіяти мілко, насіння часто опиняється в пересушеному шарі ґрунту. Без вологи воно не проросте, якою б якісною не була сівалка. Якщо ж посіяти надто глибоко, паростку просто бракуватиме енергії, щоб пробитися на поверхню, особливо якщо після посіву пройде сильна злива і верхній шар покриється кіркою.

Практика польових господарств показує такі орієнтири:

• стандарт для більшості ситуацій – 5–6 см
• на легких ґрунтах або за дефіциту вологи – 7–8 см

Ідея тут проста: радше «дістатися до вологи», ніж залишити насіння в сухому шарі, але при цьому не «задушити» його надмірною глибиною.

В традиційній технології глибина посіву напряму пов’язана з тим, що відбувається далі: якщо сходи слабкі й розтягнуті у часі, то бур’яни отримують світло та доступ до ресурсів першими. А коли міжряддя не закривається, боротьба за урожай триває до кінця літа.

Норма висіву та оптимальна густота

У класичній технології частина рослин може втрачатися через механічні пошкодження або шкідників, тому норму висіву зазвичай трохи підвищують, щоб на момент збирання вийти на цільову густоту.

Орієнтовна густота стояння соняшника по зонах наступна:

• Степ (Південь): 40–45 тис. рослин/га (висока густота тут призведе до конкуренції за воду)
• Лісостеп (Центр): 55–60 тис. рослин/га (компроміс між інтенсивністю та вологою)
• Полісся (Північ): 65–70 тис. рослин/га (вологи достатньо, тому можна загущувати)

Цікаво відзначити, що в посушливі роки навіть у центральних регіонах інколи доводиться знижувати норму висіву, щоб зменшити конкуренцію в посівах за вологу.

Також варто пам’ятати, що не всі гібриди люблять однакову густоту. Інтенсивні гібриди мають високу пластичність і найкраще реалізують свій потенціал при загущенні (на верхній межі рекомендованої норми). Їхня морфологія дозволяє ефективно використовувати ресурси навіть у щільних посівах, формуючи врожай за рахунок великої кількості рослин на кожному гектарі.

Натомість екстенсивні (посухостійкі) гібриди краще почуваються на нижній межі густоти: там вони мають більше життєвого простору, щоб сформувати великий кошик і краще протистояти дефіциту вологи.

Якість насіння: фракція та протруювання

У класичній технології насіння має «вистрілити» з першого разу. Тут працюють два фактори:

• калібр: великі фракції (3.2–3.4 мм) мають більше пластичних речовин і дають дружні сходи
• протруювання: оскільки класичний соняшник часто стає мішенню для дротяників та мідляків, насіння обов’язково має бути оброблене не лише фунгіцидом (від гнилей), а й інсектицидом (д.р. тіаметоксам або імідаклоприд).

Система живлення: як створити ресурсний банк для соняшнику

Соняшник часто називають «культурою-екстрактором» через його здатність витягувати поживні речовини з глибоких шарів ґрунту. Проте в класичній технології живлення має одну стратегічну особливість: ми повинні покласти поживні елементи в зону досяжності кореня соняшнику, але зробити її максимально недоступною для насіння бур’янів, що лежить у верхньому шарі.

Найкращі результати традиційний соняшник показує тоді, коли основна доза фосфору та калію внесена ще з осені під глибокий обробіток (оранку чи чизелювання). Соняшник справжній “калієфіл”, він споживає калію в 3–4 рази більше, ніж азоту. Саме калій відповідає за здатність рослини тримати удар під час серпневої спеки, зберігаючи тургор у листках. 

Коли ми кладемо добрива на глибину 20–25 см, ми створюємо для культури надійний ресурсний банк. Навіть якщо верхній шар ґрунту пересохне в червні, стрижневий корінь соняшнику знайде вологу та живлення на глибині, тоді як однорічні бур'яни, що живляться з поверхні, будуть суттєво обмежені в ресурсах.

Чому важливе стартове добриво для закриття міжряддя

У класичній системі соняшнику життєво важливо якнайшвидше сформувати потужну листову масу. Це не лише питання фотосинтезу, а й стратегія захисту. Тому, чим швидше рослина сформує 4–6 листків, тим швидше вона створить природну тінь у міжряддях. Ця тінь – найкращий помічник для нашого ґрунтового гербіциду.

Для такого ривка необхідно дати стартову дозу складних добрив (наприклад, сульфоамофос або нітроамофоску) безпосередньо при посіві. Найкраще працює схема 5х5 см (на 5 см нижче та вбік від насінини). Це дозволяє уникнути сольового опіку молодого корінця, але забезпечує його фосфором саме в той момент, коли енергія старту вирішує все.

Чому не варто економити на борі?

Якщо азот, фосфор і калій — це «хліб» для соняшнику, то бор — це його «здоров’я». У класичній технології ми не можемо змішати бор із післясходовими гербіцидами (бо їх немає), тому внесення бору по листу стає окремою, але критично важливою операцією. Бор відповідає за еластичність тканин: при його дефіциті стебло під кошиком починає розтріскуватися, створюючи сприятливі умови для проникнення збудників хвороб у тканини рослини.

Найкраще працює дворазове внесення:

• у фазі 4–6 листків – коли рослина тільки починає закладати кількість майбутніх квіток у кошику
• у фазі «зірочки» – щоб забезпечити якісне запилення. Без достатнього бору ви отримаєте «пустий центр» у кошику, що може забрати до 15–20% потенційного врожаю.

Азот: чому більше – не завжди краще

З азотом у класичній технології слід бути обережним. Надмірне азотне живлення, особливо розкидним методом навесні, часто стає ведмежою послугою. Азот у верхньому шарі провокує бурхливий ріст лободи та щириці, які стають неймовірно агресивними. 

Крім того, перегодований азотом соняшник стає «ледачим»: він формує велику листкову масу, але слабку кореневу систему, і при першій же серйозній засусі починає в’янути. Тому азот краще вносити збалансовано, орієнтуючись на реальний потенціал поля та вологозабезпечення.

Заключення

Класична технологія – це перевірений часом і найбільш економічно вигідний спосіб вирощування соняшнику, але він потребує від аграрія залізної дисципліни. Вона ідеально підходить для господарств з чистою сівозміною, де вміють чекати прогрівання ґрунту та цінують якісну роботу з землею.

Якщо ви впевнені у своїх полях, не маєте критичного тиску вовчка та готові приділити максимум уваги передпосівному етапу – класичні гібриди віддячать вам найнижчою собівартістю центнера врожаю та стабільним прибутком.