Злакові бур’яни: перелік, фото та способи контролю в посівах

Автор – Федір Бобрун, агроном компанії Агро Піонер

Злакові бур’яни – одна з найпоширеніших проблем у посівах польових культур. Вони швидко конкурують із культурними рослинами за вологу, елементи живлення, світло та площу живлення. Особливо небезпечні вони на ранніх етапах розвитку культури, коли сходи ще слабкі, міжряддя не зімкнуті, а бур’яни активно формують листкову масу.

До злакових бур’янів належать як однорічні види, що розмножуються переважно насінням, так і багаторічні, які здатні відростати з кореневищ. Саме тому підхід до їх контролю має відрізнятися. Однорічні злаки важливо знищувати у ранніх фазах розвитку, а багаторічні – тоді, коли вони мають достатню листкову поверхню для поглинання системного гербіциду.

У цій статті розглянемо, які бувають злакові бур’яни, чим відрізняються однорічні й багаторічні види, як їх розпізнати в полі та які помилки найчастіше знижують ефективність боротьби.

Що таке злакові бур’яни та в чому різниця між однорічними та багаторічними

Злакові бур’яни – це бур’янові рослини з родини тонконогових, або злакових. За морфологією вони подібні до культурних злаків, тому на ранніх фазах їх інколи складно відрізнити від пшениці, ячменю, кукурудзи чи падалиці зернових.

Для більшості злакових бур’янів характерні вузькі лінійні листки, паралельне жилкування, мичкувата коренева система, вузол кущення та стебло-соломина. Частина видів формує волоть, частина – колосоподібне суцвіття. Саме будова листка, язичка, піхви, вузла кущення та суцвіття допомагає точніше визначити вид бур’яну в полі.

У практиці захисту рослин злакові бур’яни часто поділяють на дві великі групи:

• однорічні злакові;
• багаторічні злакові.

Однорічні злакові бур’яни проходять повний цикл розвитку протягом одного сезону. Вони проростають із насіння, формують вегетативну масу, кущаться, утворюють суцвіття, дають насіння і відмирають. Їхня основна небезпека – висока насіннєва продуктивність і здатність швидко засмічувати верхній шар ґрунту.

До однорічних злакових належать:

• просо куряче;
• мишій зелений;
• мишій сизий;
• вівсюг звичайний;
• метлюг звичайний;
• пальчатка кров’яна;
• тонконіг однорічний;
• падалиця пшениці, ячменю, жита або інших зернових.

Багаторічні злакові бур’яни можуть жити кілька років. Вони розмножуються не тільки насінням, а й підземними органами – переважно кореневищами. Через це їх складніше контролювати, адже після знищення надземної частини рослина може відновитися з підземних запасів.

До багаторічних злакових бур’янів належать:

• пирій повзучий;
• гумай, або сорго алепське;
• свинорий пальчастий;
• бромус, або стоколос;
• пажитниця;
• очерет.

Для аграрія ця різниця принципова. Проти однорічних злаків зазвичай працюють у ранні фази – 2–4 листки або початок кущення. Проти багаторічних злаків важливо дочекатися активного відростання, щоб препарат потрапив у рослину через листкову поверхню і перемістився до кореневищ.

Як розрізнити злаковий бур’ян у полі

На ранніх фазах розвитку багато злакових бур’янів схожі між собою, а в посівах зернових культур їх додатково можна сплутати з культурними рослинами – пшеницею, ячменем чи падалицею попередника. Коли рослина має лише 2–3 листки або перебуває у фазі “шила”, визначити вид тільки за загальним виглядом складно. 

Щоб точніше розпізнати злаковий бур’ян, потрібно дивитися не тільки на листок, а й на місце його кріплення до стебла. Для цього листок обережно відгинають від стебла і оглядають місце переходу листкової піхви в листкову пластинку. Саме там знаходяться важливі діагностичні ознаки – язичок і вушка.

Язичок (ligule) – це невелика плівка або ряд волосків на межі листкової піхви й листкової пластинки. У різних видів він може бути плівчастим, коротким, довгим, розірваним або виглядати як бахрома волосків.

Вушка (auricles) – це невеликі відростки біля основи листкової пластинки, які можуть частково охоплювати стебло. У деяких злаків вони добре помітні, в інших – повністю відсутні.

Для аграрія ці ознаки працюють як “паспорт” рослини. Вони допомагають відрізнити мишій від проса курячого, пирій від падалиці зернових, а вівсюг – від культурних злаків ще до появи суцвіття.

 

Під час огляду важливо брати не одну рослину, а кілька екземплярів із різних частин поля. У фазі ранніх сходів окремі ознаки можуть бути ще слабо виражені, особливо після стресу, похолодання, посухи або гербіцидного пригнічення. Тому краще оцінювати рослину комплексно – за язичком, вушками, напрямком скручування листка, опушенням, кольором і характером кущення.

Особливо уважно потрібно працювати в посівах зернових культур. Тут вівсюг, метлюг, пажитницю або падалицю інших зернових можна сплутати з культурною рослиною. У просапних культурах частіше плутають просо куряче, мишії, пальчатку та падалицю пшениці чи ячменю.

Правильне визначення виду бур’яну на ранній фазі допомагає не затягувати з обробкою. Молоді злакові бур’яни зазвичай краще поглинають гербіцид, швидше зупиняються в рості й потребують менш жорсткого підходу, ніж перерослі рослини у фазі кущення або виходу в трубку.

Популярні види однорічних злакових

Просо куряче, або плоскуха звичайна – один із найпоширеніших однорічних злакових бур’янів у просапних культурах. Найчастіше трапляється в посівах кукурудзи, соняшнику, сої, цукрових буряків, овочевих культур.

Бур’ян добре розвивається за теплої погоди й достатньої вологості ґрунту. У посівах він швидко формує потужну вегетативну масу, затінює культуру та конкурує з нею за вологу. Особливо небезпечний у зріджених посівах і на полях, де культура повільно закриває міжряддя.

Мишій зелений – типовий однорічний злаковий бур’ян, який часто засмічує просапні культури, зернові, сади, узбіччя та необроблені ділянки. Добре пристосований до різних умов, швидко розвивається і формує велику кількість насіння.

У полі мишій зелений можна розпізнати за вузькими листками, кущенням біля основи та характерним щетинистим суцвіттям. Найбільшу шкоду завдає в ранній період розвитку культури, коли конкурує з нею за ресурси.

Особливо важливо не допускати його осіменіння. Якщо мишій сформував насіння, проблема може повторюватися на полі протягом кількох наступних сезонів.

Мишій сизий подібний до мишію зеленого за біологією та шкодочинністю. Часто трапляється в посівах соняшнику, кукурудзи, сої, ріпаку, зернових та на ущільнених ділянках поля.

Відрізняється сизуватим відтінком листків і щільним колосоподібним суцвіттям. Добре переносить спеку, тому в посушливих умовах може зберігати конкурентність навіть тоді, коли культура перебуває у стресі.

Для ефективного контролю мишій бажано знищувати в молодих фазах, поки він активно росте і не встиг сформувати сильну кореневу систему.

Вівсюг звичайний (пустий овес) – один із найпроблемніших однорічних злакових бур’янів у зернових культурах. Найчастіше засмічує пшеницю, ячмінь, овес, а також може траплятися в інших польових культурах.

Його складність у тому, що він біологічно близький до культурних злаків. Через це вибір гербіциду в посівах пшениці чи ячменю має бути особливо точним. Не кожен препарат, який контролює злакові бур’яни в соняшнику чи сої, можна застосовувати в зернових.

Вівсюг небезпечний тим, що швидко кущиться, випереджає культуру в рості, знижує врожайність і засмічує зерно. 

Метлюг звичайний частіше трапляється в посівах озимих зернових. Він може сходити восени або рано навесні, конкуруючи з пшеницею та ячменем у період кущення.

Метлюг формує тонкі стебла, вузькі листки й характерну розлогу волоть. У густих посівах його не завжди легко помітити на ранніх фазах, але за високої чисельності він може суттєво знижувати продуктивність зернових.

Особливу увагу варто приділяти полям, де метлюг повторюється кілька років поспіль. Це може свідчити про накопичення насіння в ґрунті та недостатню ефективність попередньої системи захисту.

Пальчатка кров’яна – теплолюбний однорічний злаковий бур’ян, який часто розвивається в просапних культурах, садах, городах, на узбіччях і ущільнених ґрунтах.

Її можна розпізнати за розпростертими або висхідними пагонами та характерним пальчастим суцвіттям. У сприятливих умовах пальчатка швидко закриває поверхню ґрунту, ускладнює догляд за посівами та конкурує з культурою за вологу.

Падалиця пшениці, ячменю, жита або інших зернових також поводиться як злаковий бур’ян у наступній культурі сівозміни. Вона часто створює проблему в посівах ріпаку, соняшнику, сої, цукрових буряків.

Небезпека падалиці в тому, що вона сходить хвилями, швидко кущиться і може бути резерватором хвороб та шкідників зернових культур. У ріпаку падалиця пшениці особливо небажана, бо затінює молоді рослини і заважає формуванню рівномірного стеблостою.

Популярні види багаторічних злакових

Пирій повзучий – один із найнебезпечніших багаторічних злакових бур’янів. Його основна проблема – потужна система кореневищ, за допомогою яких рослина швидко поширюється по полю.

Пирій не лише конкурує з культурою за вологу й живлення, а й ускладнює механічний обробіток ґрунту. Після подрібнення кореневищ він може відростати з окремих живих фрагментів. Тому поверхневий обробіток без подальшої системної боротьби часто лише розтягує проблему в часі.

Для ефективного контролю пирію важливо працювати не по ледь відрослих пагонах, а по рослинах із достатньою листковою масою. Практичний орієнтир – активне відростання приблизно до 10–20 см, коли системний препарат краще поглинається і може переміщуватися до кореневищ. Дивіться каталог гербіцидів для контролю пирію повзучого за посиланням.

Гумай або сорго алепське – багаторічний теплолюбний злаковий бур’ян, який особливо небезпечний у південних і теплих регіонах. Він може розмножуватися насінням і кореневищами, тому швидко закріплюється на полі.

Найчастіше гумай створює проблеми в кукурудзі, соняшнику, сої, овочевих культурах, садах і на необроблених площах. За сприятливих умов формує високі стебла, потужну листкову масу та сильно пригнічує культуру.

Контроль гумаю потребує системного підходу. Однієї обробки може бути недостатньо, якщо поле має значний запас кореневищ або насіння.

Свинорий пальчастий – багаторічний злаковий бур’ян з повзучими пагонами та кореневищами. Добре переносить посуху, ущільнення ґрунту й високі температури. Часто трапляється в південних регіонах, на полях, у садах, виноградниках, на узбіччях.

 

Свинорий небезпечний тим, що швидко займає вільний простір і може утворювати щільний травостій. Після механічного пошкодження здатний відновлюватися, тому боротьбу з ним краще планувати комплексно – обробіток ґрунту, недопущення осіменіння, застосування дозволених гербіцидів у відповідних культурах.

Бромус, або стоколос – багаторічний або озимий злаковий бур’ян, який найчастіше трапляється в посівах озимої пшениці та ячменю. Частина сходів може з’являтися восени, перезимовувати разом із культурою, а навесні швидко відновлювати ріст.

На ранніх фазах бромус можна сплутати з падалицею зернових, метлюгом або вівсюгом. Відрізняється м’якими листками, часто з помітним опушенням, а в дорослій фазі – розлогою волоттю з характерними колосками.

Основна небезпека бромусу в тому, що він конкурує з озимими зерновими ще з осені, забирає вологу й живлення, ускладнює збирання та може засмічувати посіви локальними вогнищами. Для ефективного контролю важливо не затягувати з обробкою і використовувати лише ті гербіциди, які дозволені саме для зернових культур.

Пажитниця, або райграс – злаковий бур’ян, який найчастіше створює проблему в посівах озимих зернових, ріпаку, на полях після багаторічних трав, а також на ділянках, де раніше використовували травосуміші. У посівах можуть траплятися різні види пажитниці, зокрема пажитниця багатоквіткова, жорстка або багаторічна.

На ранніх фазах пажитницю можна сплутати з падалицею зернових, метлюгом або бромусом. Вона формує густий кущ, має вузькі блискучі листки, а в дорослій фазі добре розпізнається за колосоподібним суцвіттям із колосками, розміщеними почергово вздовж осі.

Основна небезпека пажитниці в тому, що вона швидко кущиться, добре конкурує з озимими зерновими за вологу й живлення, може перезимовувати разом із культурою та ускладнювати збирання. Якщо бур’ян регулярно з’являється на полі, це може свідчити про накопичення насіння в ґрунті або занесення з країв поля, травосумішей чи необчищеної техніки.

Для ефективного контролю важливо виявляти пажитницю в ранні фази й не допускати її осіменіння. У зернових культурах потрібно використовувати лише ті гербіциди, які дозволені саме для конкретної культури та мають активність проти відповідних видів злакових бур’янів.

У яких культурах злакові бур’яни шкодять найбільше

Кукурудза

У кукурудзі найчастіше проблеми створюють просо куряче, мишії, пальчатка, пирій, гумай, падалиця зернових. Культура на старті росте відносно повільно, тому раннє засмічення може суттєво вплинути на розвиток кореневої системи й формування майбутнього врожаю.
Особливо критичний період – від сходів до змикання міжрядь. Якщо в цей час поле засмічене злаками, кукурудза втрачає частину вологи та живлення ще до фази активного росту.

Соняшник

У соняшнику злакові бур’яни небезпечні насамперед через конкуренцію за вологу. Це особливо помітно в посушливих регіонах і на полях із недостатнім запасом продуктивної вологи.
Поширені проблемні види – мишій зелений, мишій сизий, просо куряче, пирій, гумай, падалиця зернових. У соняшнику часто застосовують грамініциди, але ефективність залежить від фази бур’яну, температури, вологості та загального стану рослин.

Соя

Соя повільно стартує на початку вегетації, тому злакові бур’яни можуть швидко її пригнічувати. Особливо небезпечні просо куряче, мишій, падалиця зернових, пирій і гумай.
У сої важливо забезпечити чисте поле в ранній період розвитку. Якщо бур’яни переростають, вони не тільки знижують урожайність, а й ускладнюють збирання.

Ріпак

У ріпаку серйозною проблемою часто є падалиця зернових культур. Вона швидко сходить після попередника, конкурує з ріпаком восени й може погіршувати перезимівлю культури через надмірне загущення посіву.

Також у ріпаку можуть траплятися мишії, пирій та інші злакові. Контроль падалиці особливо важливий на ранніх етапах, коли ріпак формує розетку.

Зернові

Для озимих зернових особливо небезпечні ті злакові бур’яни, які сходять восени разом із культурою. Метлюг, бромус, пажитниця та частина падалиці зернових можуть увійти в зиму вже вкоріненими й розкущеними. Навесні такі рослини швидко відновлюють вегетацію, раніше починають конкурувати з пшеницею або ячменем за вологу, азот і світло, а також складніше піддаються контролю.

Саме тому для озимих зернових осінній моніторинг поля має велике значення. Якщо злакові бур’яни з’явилися ще восени, контроль у ранні фази часто ефективніший, ніж спроба “наздогнати” проблему навесні. Навесні бур’яни зазвичай мають більшу біомасу, краще розвинену кореневу систему і можуть перебувати в стресі після зими, перепадів температур або дефіциту вологи. У таких умовах дія гербіциду може бути повільнішою та менш стабільною.

Як контролювати злакові бур’яни

Ефективна боротьба зі злаковими бур’янами має поєднувати агротехнічні, профілактичні та хімічні заходи. Для хімічного контролю використовують різні гербіциди для захисту посівів – ґрунтові, післясходові, системні та спеціалізовані протизлакові препарати. Але якщо працювати лише гербіцидами, не контролюючи осіменіння, падалицю та структуру сівозміни, проблема буде повторюватися.

Сівозміна

Правильна сівозміна допомагає розірвати цикл розвитку бур’янів. Чергування культур із різними строками сівби, різною густотою стеблостою та різними системами захисту знижує ризик накопичення окремих видів бур’янів.

Особливо це важливо для полів, де кілька років поспіль висівають культури з подібною технологією обробітку ґрунту й однаковими гербіцидними схемами.

Механічний обробіток

Обробіток ґрунту допомагає провокувати проростання насіння бур’янів, знищувати сходи та виснажувати багаторічні види. Але з кореневищними бур’янами потрібно бути обережним. Наприклад, подрібнення кореневищ пирію без подальшого контролю може сприяти його поширенню.

На полях із пирієм або гумаєм механічні заходи краще поєднувати з системним хімічним контролем у відповідний період.

Ґрунтові гербіциди

Ґрунтові гербіциди допомагають стримати першу хвилю однорічних злакових бур’янів. Вони особливо важливі в культурах, які повільно розвиваються на старті – соя, соняшник, кукурудза, овочеві.

Ефективність ґрунтових препаратів сильно залежить від вологості ґрунту, якості підготовки посівного ложа, рівномірності внесення та відсутності великих грудок. Якщо верхній шар ґрунту сухий, дія таких препаратів може бути слабшою.

Післясходові грамініциди

Післясходові грамініциди – це спеціалізовані гербіциди для контролю злакових бур’янів у дводольних культурах. Їх застосовують у соняшнику, сої, ріпаку, цукрових буряках, овочевих та інших культурах відповідно до регламенту конкретного препарату.

До поширених діючих речовин грамініцидів належать:

• хізалофоп-П-етил (Астарг, Ореол Максі, Лобера);
• клетодим (Кайман, Вентура, Клеріо);
• флуазифоп-П-бутил (Кельт, Луазит);
• пропахізафоп (Агіл).

Такі препарати зазвичай не діють на дводольні бур’яни. Вони контролюють саме злакові види – мишій, просо куряче, пирій, падалицю зернових та інші злаки. Тому проти лободи, щириці, осоту, амброзії чи падалиці соняшнику потрібні інші гербіцидні рішення або окрема схема захисту. 

Оптимальна фаза внесення

Однорічні злакові бур’яни найкраще контролювати в молодих фазах – приблизно 2–4 листки або початок кущення. У цей період рослина активно росте, добре поглинає препарат і ще не сформувала потужну кореневу систему.

Багаторічні злакові бур’яни краще обробляти тоді, коли вони мають достатню листкову масу й активно вегетують. Для пирію повзучого практичним орієнтиром часто є висота близько 10–20 см, коли листки вже здатні добре поглинути системний препарат. Гумай і свинорий також бажано обробляти по активно ростучих рослинах, а не в стані посухи, холоду чи іншого стресу.

Головне – не працювати занадто рано, коли листкової поверхні ще мало, і не затягувати до переростання. У першому випадку препарат може поглинутися недостатньо, у другому – бур’ян має більшу біомасу, сильнішу кореневу систему й гірше піддається контролю. Точні фази, норми та обмеження потрібно звіряти з регламентом конкретного гербіциду.

Типові помилки при боротьбі зі злаковими бур’янами

Обробка перерослих бур’янів

Чим старіший бур’ян, тим складніше його контролювати. Перерослі мишії, просо куряче або вівсюг мають більшу біомасу, краще розвинену кореневу систему й можуть слабше реагувати на стандартну норму препарату.

Очікування миттєвого ефекту

Більшість системних грамініцидів не “спалюють” бур’ян за один день. Після обробки ріст зупиняється, а видимі симптоми можуть проявлятися поступово. Спочатку жовтіє точка росту, потім бур’ян втрачає тургор, буріє і відмирає.

Ігнорування кореневищних бур’янів

Пирій, гумай і свинорий не можна оцінювати лише за надземною масою. Якщо після обробки частина кореневищ залишається життєздатною, бур’ян може відновитися. Саме тому на сильно засмічених полях потрібна не разова дія, а продумана система контролю.

Невдалі бакові суміші та антагонізм препаратів

Грамініциди не завжди варто змішувати з гербіцидами проти дводольних бур’янів, особливо з препаратами на основі дикамби, 2,4-Д та інших гормональних діючих речовин. У таких сумішах можливий антагонізм, коли дія протизлакового препарату послаблюється. 

У результаті злакові бур’яни можуть лише пригнічуватися, жовтіти й тимчасово зупинятися в рості, але не гинути повністю. Тому перед змішуванням потрібно перевіряти регламент і рекомендації виробника, а за ризику антагонізму – розносити обробки в часі.